Як проходить поховання в Індії

Як проходить поховання в Індії

Дивовижна і загадкова Індія – не схожа на жодну країну у світі. Неймовірне, з феєрверком фарб Делі, величні Гімалаї, стародавні храми і палаци-пам’ятки, які закохують в себе усіх мандрівників, які сюди приїхали. Країна посідає друге місце за чисельністю населення на планеті, країна найдавнішої цивілізації, яка розкрила таємниці аюрведи. Індія – батьківщина індуїзму і буддизму. Сюди їдуть за просвітленням пісдя чого дивляться на світ по-іншому, іншим поглядом.

Буддизм – унікальне явище, не схоже на будь-яку релігію. Це релігійно-філософське вчення (дхарма) про справжнє духовне пробудження (бодхі). Зародилося воно в Стародавній Індії, приблизно в 543 році до нашої ери. Засновником вчення став принц Сіддхартха Гаутама.

Індуїзм – вічний шлях. Релігія, яку сповідують понад вісімдесят відсотків населення Індії.

Є страждання (дуккха). Люди дуже часто страждають на своєму життєвому шляху.

У страждань є причина (тришна). Тяга до життя, жага задоволень.

Можливість звільнитися від страждань (від дуккха).

Сенс життя послідовників навчань – побачити просвітлення і прокинутися, досягти звільнення, знайти благодать після смерті. Досягти Нірвани і Мокші.

Смерть тіла вважається закінченням одного життя людини перед переходом її в іншу форму існування. Щоб перехід відбувся правильно, тіло повинно потрібно гідно знищити після того, як душа залишить його. Індуси вважають, що неправильне і погане поховання може згубно позначитися в подальшому на весь рід.

У зв’язку з цим, з усіх видів поховання, перевага надається спаленню тіла. Тільки надання тіла вогню упокоїть дух покійного і звільнить його від вічного блукання між двома світами – живих і богів. Індуси свято вірять у мандри душі і до смерті у них особливе ставлення. Вони мріють, нарешті, закінчити поневіряння у нескінченному колі народжень і смертей. А значить, досягти мокші і більше не народитися. Позбутися від горя і нещасть, звільнитися від мирського життя з його труднощами. Звільнення благословляється вогнем. Безсмертна звільнена душа з димом потрапляє на небо. Попіл після спалення опускається у води Гангу, і прах освячується. Цим досягається порятунок. Священні води Гангу, що протікають в раю, колись прийшли на грішну землю, омиваючи і очищаючи живих, рятуючи мертвих. Смерть на березі річки означає вічне блаженство.

Спалювання тіл померлих індійців відбувається на гхатах, це спорудження у вигляді сходинок. Найзнаменитіші гхати знаходяться на березі Гангу, води якого омивають стіни священного міста Варанасі, який індуси вважають центром Всесвіту. Боги з небес спускаються на землю цього благословенного міста, жити в ньому-велике щастя, а померти-значить досягти блаженства, сансара закінчується. Кремація ж тіла на гхатах священного Варанасі очистить карму на подальше життя. Ось в це місто і везуть тіла померлих індусів з усіх куточків Індії і навіть світу.

На гхатах омивають частини тіла, це очищення водою. Потім тіло спалюють на багатті. Для ритуальних багать використовують різну деревину. Багаті родичі привозять сандал або баньян. Бідніші беруть просту, дешеву деревину. Дуже часто в стіс перед спаленням кладуть різні жертовні речі, які послужать добру службу духу покійного в потойбічному світі. Головне, щоб ці речі добре горіли і не залишилися не спаленими. Тільки в цьому випадку вони принесуть користь душі. Перевага надається алмазам і рідкісним сортам бурштину. Перед спаленням син померлого опускає в воду річки жертовну суміш, що складається з кунжуту і рису і слугуватиме тимчасової оболонкою для звільненої душі. Всю церемонію спалення тіла повинен обов’язково проводити син померлого. Тому в індійських сім’ях зазвичай багато дітей, народжують до появи хлопчика. Стан душі померлого в певній мірі залежить від того, на скільки правильно нащадки по чоловічій лінії проведуть обряд спалення тіла і як будуть потім згадувати померлого. Якщо у покійного немає родичів, ритуал спалення проводять чужі люди. Але обов’язкова умова – вони повинні належати до тієї ж касти, що і померлий.

Деякі міста Індії знамениті тим, що в їх межах можна побачити кремаційні багаття, де спалюють трупи людей. Кремація тут – сімейний бізнес, який вимагає отримання ліцензії від держави. Одна з вимог цієї ліцензії – трупи повинні догоряти до кінця. В іншому ж випадку, ліцензія буде відкликана, і сім’я втратить повагу і заробіток. Тому, всупереч сформованій думці, незгорілих останків в окрузі ви не побачите.

Однак, далеко не кожна сім’я може дозволити собі кремацію за всіма канонами – це дуже і дуже дорога проедура. На одне похоронне багаття йде близько 350 кілограмів цінного і недешевого дерева Мангостин. Якщо у сім’ї покійного не вистачає коштів для оплати дійства, на допомогу приходить місцева комуна і вносить пожертвування. Також в якості оплати йдуть і ювелірні прикраси, які залишаються після спалювання.

Згідно із законом, не можна спалювати дітей до 10 років, вагітних жінок і померлих від укусу кобри. У таких випадках тіла топлять в річці, попередньо прив’язавши до них важкі камені, балки, метал. Як правило, такі поховання здійснюються в річках Ганг або Брахмапутра.

Процес підготовки здійснюється за звичаями брахманізму. Покійного кладуть на підлогу кімнати або на голу землю. Навколо нього збираються родичі, одягнені в білий одяг, щоб прочитати молитви. Після того, як зафіксовано факт смерті, мертвого омивають і навколо нього розкидають листя бетеля. Бажано щоб цей обряд здійснював син померлого, в іншому випадку запрошують брахмана. Слід зазначити, що волосся на голові і бороду покійного необхідно збрити. Жінкам волосся також прибирають, за допомогою факела. Потім на обличчі роблять малюнки з релігійними знаками, а тіло обсипають квітами. Ці етапи підготовки повинні бути проведені лише впродовж доби. Далі покійного кладуть на ноші і несуть до місця поховання, при цьому роблять тривалі зупинки в дорозі і всі присутні читають молитви у повний голос.

Син покійного або брахман перед процесом кремації вкидає в річку рис – це вважається добрим знаком для душі померлого. Після цього тіло поміщають на спеціально складені дрова з мангостину, які підпалюють факелом, не забуваючи при цьому використовувати спеціальні ароматичні суміші. Особливо важливо, щоб син покійного розбив череп ще не згорілого трупа: таким чином він звільняє душу людини з плоті, і вона безперешкодно потрапляє в інший світ. Все це відбувається на фоні криків і завивання, жінки роздирають свої обличчя до крові або рвуть одяг. Це досить дивна традиція, яка незрозуміла багатьом іншим народам, але це вже давно існуючий звичай в Індії. Як тільки згасне похоронне багаття – необхідно зробити обмивання водою з кунжутом.

Через кілька днів рідні та близькі покійного приходять на місце багаття, щоб зібрати кістки покійного і попіл, і помістити їх в спеціальний глиняний посуд. Прах померлого розвіюється над річкою Ганг. Також родина має встановити два камені – перший ставиться біля будинку, другий – біля найближчої до дому водойми. Десять днів тривають обряди обливання і омивання водою цих каменів. Ці камені – уособлення духу покійного. Після цих десяти днів сім’я померлого протягом року обов’язково повинна організувати велике свято – щоб душа покійного благополучно покинула цей світ і скоріше реінкарнувалася.

У перші століття нашої ери в Індії поширився ритуал – саті. Самоспалення вдови в похоронному вогні померлого чоловіка. Це не добровільна жертовність, але вірні подружнього обов’язку індуски йшли за чоловіком на вогнище. Це вважалося актом вищого благочестя. Самоспалення дарувало жінкам значну кількість років небесного блаженства, рівно стільки, скільки було волосин на їх тілі. І навпаки, живу вдову чекала дуже важка доля, багато поневірянь і непривабливе життя.

В Індії траплялися і масові самоспалення жінок. Коли вони замість полону, насильства і обмеження волі, обирали смерть.

Є деякі категорії людей, тіла яких після смерті не спалюють. Це святі індуси, також люди, укушені коброю і загиблі від цього. Вважалося, що вони вже досягли звільнення. Маленьких дітей і вагітних жінок не спалюють, тому що вважається що вони безгрішні. Їх тіла опускають у священні води Гангу.

Мусульмани і християни, які проживають в Індії, ховають покійних за приписами Корану і Біблії. Для цього були побудовані спеціальні кладовища. Не дивлячись на багатонаціональний склад жителів, не має жодних утисків або ворожнечі на релігійному і етнічному грунті – що, безумовно, є однією з особливостей цієї держави. І це в черговий раз підкреслює унікальність індійського народу і його ставлення до земного життя.

Індія-велика країна. Країна контрастів і протиріч. Країна ритуалів, які не перестають дивувати і шокувати.

Related posts

Leave a Comment